Судовий захист і його моральнісні основи

  1. Загальні моральнісні вимоги до адвоката у зв’язку з виконання його функцій
  2. Адвокат і підзахисний: етичний аспект відносин
  3. Етика промови захисника

Загальні моральнісні вимоги до адвоката у зв’язку з виконанням його функцій

У діяльності адвоката найчастіше і найгостріше виникають ситуації і конфлікти, правильне вирішення яких залежить від дотримання норм і принципів професійної моралі.

Конституція України проголосила головну соціальну функцію адвокатури – забезпечення права на захист та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах (ст. 59 Конституція України).

“Роль єдиного, незалежного професійного правозахисного інституту, який покликаний захищати права і свободи, представляти законні інтереси особи в державних владних структурах на закріплених законом України “Про адвокатуру” принципах верховенства закону, незалежності., демократизму, гуманізму та конфіденційності, реалізується адвокатурою в складній системі правовідносин. Адвокат при здійсненні своєї професійної діяльності виступає носієм обов’язків, іноді суперечливих по відношення до клієнтів, суддів та інших державних органів, адвокатури в цілому, окремих адвокатів та суспільства в цілому.

Надзвичайна важливість функціонального навантаження адвокатури вимагає від адвокатів слідування високим етичним стандартам поведінки; водночас специфіка, комплексний характер обов’язків, що лежать на адвокатурі, обумовлюють необхідність збалансування служіння адвоката інтересам окремого клієнта з інтересами суспільства в цілому, дотримання законності і верховенства права” (Преамбула до Правил адвокатської етики. К., 1999, с. 1)

Закон України ” Про адвокатуру” передбачає дотримання Правил адвокатської етики як одного з основних забов’язань адвоката, які він бере на себе, складаючи Присягу адвоката України.

Особливо складною з етичної точки зору є адвокатська діяльність у кримінальному процесі.

У чому ж проявляється ця складність і з чим вона пов’язана?

Передусім ця складність пов’язана з тим, що призначення адвоката – захищати обвинуваченого у скоєні злочину, навіть якщо його вина очевидна, а дії його справедливо засуджуються і законом, і мораллю суспільства. Адвокат у кримінальному процесі виконує завдання, які чітко сформульовані законом: він повинен виявляти обставини, які виправдовують обвинуваченого або пом’якшують його провину і відповідальність, а також він повинен надавати обвинуваченому юридичну допомогу. Ця діяльність регламентується процесуальним законодавством у тій мірі, у які й вона піддається правовому контролю.

Проте взаємовідносини захисника з обвинувачуваним та іншими учасниками процесу, а також з різними зацікавленими особами, що не мають безпосереднього відношення до процесу, настільки багатогранні і складні, що їх оцінка і врегулювання виходять за межі права, потрапляючи у сферу дій моралі. Тож для адвокатури з самого початку її існування була актуальною проблема моральних норм, які допомагали вирішувати конфлікти. А. Ф. Коні підкреслював, що захист у кримінальному процесі надає особливі підстави для вимог, які взяті із царини моральності з огляду на складні і багатозначні відносини захисника з клієнтом – підсудним і з суспільством .

Моральні вимоги, що ставляться до захисника це (орієнтир у його діяльності, і контроль за цією діяльністю, що дуже важливо, оскільки адвокат має широку професійну самостійність. Ані державні органи, ні органи самоуправління адвокатських колективів, ні правоохоронні органи не можуть давати адвокатові будь-які обов’язкові вказівки при виборі позиції захисту та методів захисту.

Які ж моральні принципи захисту у кримінальному процесі необхідно відмітити?

У юридичній літературі ми зустрічаємо етичні рекомендації, у яких вказуються найбільш загальні норми, що мають характер принципів. Так відомий радянський юрист, вчений процесуаліст Н. Н. Полянський писав: “Тільки захист обвинувачуваного, і ні в якому разі не викривання його, правдивість, професійна таємниця і незалежність від підзахисного такі, на наш погляд, 4 начала, що визначають поведінку адвоката в суді. (Н. Н. Полянський Правда и ложь в уголовной защите М., 1927, с. 35 – 36).

У розділі II-Основні принципи адвокатської етики – “Правил адвокатської етики” зазначенні такі принципи

Незалежність.

Дотримання законності.

Домінантність інтересів клієнтів.

Неприпустимість представництва клієнтів з суперечливими інтересами.

Конфіденційність.

Компетентність та добросовісність.

Чесність і порядність.

Повага до адвокатської професій.

Культура поведінки.

Обмежене рекламування діяльності адвокатів.

Вже зазначалося, що адвокат – захисник допомагає обвинуваченому у здійсненні його гарантованих Конституцією України процесуальних прав, допомагає здійсненню правильного, всебічного і об’єктивного розслідування, розгляду кримінальної справи та винесенню законного, обґрунтованого вироку або рішення. Це і є професійним обов’язком адвоката.

Проте необхідно зауважити, що діяльність адвоката однобічна – тільки захист направлений, або на виправдання або на пом’якшення відповідальності. Тому для нього най важливіше всебічно і повно використовуючи всі можливі законні засоби і способи захисту, допомагати з’ясовувати лише ті обставини, що виправдовують обвинувачуваного або пом’якшують відповідальність. Адвокат зобов’язаний захищати обвинуваченого навіть тоді, коли його вина доведена. Він немає права відмовитись від захисту, крім випадків зазначених у законі. За будь-яких обставин він не може перетворитись в обвинувача, але з точки зору професійної моралі випадки обвинувального напряму в його діяльності по відношенню до осіб, яких він не захищає, можуть бути виправдані, якщо ніяким іншим шляхом не можливо у повній мірі здійснити захист інтересів свого підзахисного. (Див. Д.П. Котов Вопросы судебной этики с. 59).

При виконанні своїх професійних обов’язків у здійсненні захисту підсудного адвокат повинен захищати лише законні інтереси підсудного, тому, що лише вони охороняються законом у судовому процесі “При цьому під законними інтересами підсудного слід розуміти:

Намагання уникнути кримінальної відповідальності за злочин якого він не скоїв і досягти повної реабілітації у випадку безпідставного притягнення до кримінальної відповідальності

Намагання уникнути кримінальної відповідальності за більш тяжкий злочин ніж той, що він скоїв

Намагання отримати справедливе покарання з урахуванням всіх обставин, що пом’якшують його відповідальність

Намагання захистити свої особисті і майнові права

Намагання уникнути засобів кримінального примусу без достатніх на те підстав”. (Там само с. 59).

Таким чином, зважаючи на суспільну значимість і складність професійних обов’язків адвоката, він повинен мати високий рівень професійної підготовки, знання законодавства, вміння застосовувати їх на практиці, постійно працювати над вдосконаленням своїх знань і професійної майстерності, володіти достатньою інформацією про зміни у чинному законодавстві. Крім того, згідно зі ст. 11 “Правил адвокатської етики” адвокат повинен як у своїй професійній діяльності, так і у приватному житті бути чесним і порядним; не вдаватися до омани, погроз, шантажування, підкупу, використання важких матеріальних чи особистих обставин інших осіб, або інших протизаконних засобів для досягнення своїх професійних або особистих цілей; поважати права, законні інтереси, честь гідність, репутацію та почуття осіб, з якими він спілкується у різних відносинах.

Адвокат і підзахисний: етичний аспект взаємовідносин

При виконанні своїх професійних обов’язків адвокат, що виконує функцію захисту підсудного, вступає з ним в досить складні відносини. Дуже важливо зазначити, що захищаючи людину, яку обвинувачують у порушенні закону, адвокат сам повинен дотримуватися законів, користуватися тільки законними засобами і способами захисту.

Прийоми захисту, які використовує адвокат, мають бути допустимими, вони не можуть виправдовувати злочин.

У своїй діяльності адвокат повинен всі свої дії узгоджувати з підзахисним, враховувати його думку з принципових питань, перш за все у питанні визнання вини, або її заперечення. Навіть якщо позиції захисника і підзахисного не співпадають, підсудний не визнає своє вини, а під час суду вина підсудного доведена адвокат не може відмовлятися від захисту. Він повинен пояснювати сенс обраної ним лінії захисту, але ні в якому разі не суперечити закону і моралі. Так Л. Т. Кокорев зауважує: “Керуючись моральними принципами адвокат не може стверджувати те, у чому сам не переконаний, не може брехати, не може чинити проти своєї совісті і внутрішнього переконання. І якщо у ході розслідування адвокат прийшов до висновку, що вина обвинуваченого доведена, він з цього і повинен виходити, будувати свій захист, інший шлях буде брехнею, угодою з совістю”. (Кокорев Л.Д., Котов Д.П. “Этика уголовного процеса: учебное пособие” Воронеж 1993 с. 176). Проте, така позиція має досить уразливу аргументацію. Справа у тому, що адвокат не може всупереч волі підзахисного переходити на позицію обвинувачення. І як зазначає О.С. Кобліков, “судова практика останніх часів, як правило, виходить з того, що визнання захисником винуватості підсудного, коли останній її заперечує, означає порушення права на захист, обов’язку захисника використовувати всі законні засоби і способи захисту, не діяти на шкоду обвинуваченому”. (А.С. Кобліков. Юридическая этика. с. 135).

Згідно зі ст. 7 Правил адвокатської етики адвокат зобов’язаний у своїй професійній діяльності у межах дотримання принципу законності виходити з переваги інтересів клієнтів перед своїми власними інтересами, інтересами колег, партнерів, співробітників, інтересами законних представників клієнтів, або їх опікунів, піклувальників та інших осіб, а також будь-якими іншими міркуваннями. Адвокат повинен поважати свободу вибору клієнтом адвоката і ні до прийняття доручення, ні в процесі його виконання не чинити перешкод до реалізації цієї свободи.

До адвоката, як і до лікаря, ставиться вимога – дотримуватись професійної етики. Це можна пояснити тим, що відносини адвоката і клієнта повинні будуватися тільки на засадах взаємної довіри. І гарантією виконання професійного обов’язку є передусім моральнісні фактори (совість, честь, громадська репутація тощо).

Особливо це стосується засобів і способів захисту обвинуваченого. Треба зауважити, що засоби і способи захисту як права захисника, гарантовані у достатній мірі процесуальним законом. Адвокат має право знайомитися з матеріалами справи, мати побачення з обвинуваченим, представляти докази, брати участь у слідчих діях і судовому розгляді, заявляти ходайстства тощо.

Виконуючи покладену законом функцію захисту, адвокат, як і прокурор, повинен докласти всіх зусиль, щоб у результаті дослідження доказів у суді була встановлена істина. Стаття 266 КПК України передбачає, що беручи участь у судовому розгляді кримінальної справи, захисник сприяє підсудному в здійсненні його прав і в захисті законних інтересів. Проте таке сприяння підсудному – це не тільки право, надане, законом захисникові, але й його професійний і моральний обов’язок. Як зауважує О. Д. Бойков, “якщо адвокат некваліфіковано або небрежно виконує свої обов’язки у процесі, це зовсім не означає, що для обвинуваченого обов’язково наступають негативні наслідки, тому що на захист його інтересів стоять слідчий, прокурор, суддя.

Проте активністю суду не можна виправдовувати бездіяльність захисника. Навіть якщо процесуальні наслідки цієї бездіяльності будуть незначними, це не зменшує тяжкості припущеного порушення професійного обов’язку.” (Див. А.Д. Бойков. Нравственные основы судебной защиты. М., 1978 с. 44 – 45). Є такі засоби і способи захисту, які законом прямо не передбачені, але не суперечать закону. Використання таких засобів і способів цілком залежать від кваліфікації захисника, свідомості професійного і морального обов’язку, готовності і енергії робити все, що може суттєво впливати на ефективність захисту. Це може бути глибоке вивчення не правової літератури, отримання консультацій спеціалістів, вивчення технологічного процесу тощо. Різні прийоми захисту, тактики, способи обґрунтування висновків, якщо вони не суперечать закону мають бути використані адвокатом для захисту обвинуваченого, потерпілого, позивача, відповідача. І у цьому адвокат має досить широку процесуальну самостійність. Закон наділяє захисника досить широкими правилами, щодо представлення і оцінки доказів. Проте питання про межі процесуальної самостійності захисника від підзахисного є досить гострим етичним питанням. Серед юристів немає єдиної думки щодо незалежності адвоката у його діях від підзахисного. Так М.С. Строгович вважає захисника представником обвинуваченого, а отже єдиним можливим розходженням позиції захисника і підзахисного визначає тільки розходження у засобах захисту. А дехто вважає, що адвокат повинен, навіть при незгоді підзахисного, утверджувати своє право на власну оцінку матеріалів справи. Не можна не погодитися з думкою О.Д. Бойкова, який вважає, що “повна позиційна самостійність … була б небезпечна не тільки для правосуддя, але й для самого інституту адвокатури, оскільки підриває довіру обвинуваченого до адвоката, насторожує обвинуваченого провидить його у стан необхідної оборони від власного захисника, зводить нанівець процесуальні гарантії права на захист.” (А.Д. Бойков. Нравственные основы судебной защиты. М., 1978 с. 59 -60).

Етика промови адвоката

Захисна промова у судових дебатах проголошується адвокатом після обвинувальної промови прокурора. За своєю структурою вона до деякої міри нагадує структуру промови обвинувача, проте адвокат “повинен внести щось нове у висвітлення фактів, по-новому дослідити докази, розкрити характеристику підсудного. Але захисник не повинен забувати про об’єктивність, не видавати чорне за біле, не перекручувати факти” ( В. В. Молдован. Судова риторика. Київ, Юрінком Інтер, 1998 с. 92).

У промові захисника не можна використовувати неправдиві заяви стосовно фактичних обставин справи або надавати їм свідомо неправильну правову оцінку, подавати суду за відомо неправдиві докази або свідомо брати участь у їх формуванні.

Яким повинен бути захист сказано у судовій промові М. Казарінова“Будь-який захист припустимий. Чи буду я захищати людину, яка випадково відхилилася від прямого і чесного шляху, чи людину, яка все життя, як шаховий кінь, ходить кривими шляхами, – захист мій у принципі є справою благородною і високою. Але засоби і прийоми можуть бути непорядними і недопустимими. І якщо, захищаючи шахового коня, я буду доказувати, що кінь ходить прямо, а дошка крива, і що кінь не чорний, а білий, і щоб створити ілюзію білизни, стану завзято чорнити все навколишнє, то захист мій, побудований на засадах фальші і облуди, буде гідний тільки осуду; він мало прислужить обвинуваченому, а для моєї доброї слави прислужить ще менше”(Цит. За кн.: В.В. Молдован. Судова риторика. с. 92).

Намагаючись допомогти людині, яка хай і з власної вини, потрапила на лаву підсудних, або тому, хто невинний, але невзмозі сам спростувати обвинувачення, адвокат виконує гуманну місію. Його захисна промова має представити суду все те позитивне, що характеризує особу і поведінку підсудного, а також всі обставини, що можуть пом’якшити покарання і які були встановленні у досудовому і судовому дослідженнях. Характеризуючи підсудного, захисник не повинен припускатися перебільшень, всупереч фактам вводити у характеристику підсудного неіснуючі позитивні риси. Судді, учасники процесу, присутні в залі судового засідання відчуватимуть фальш такої промови і не повірять адвокатові. Щоб захист не перетворився у лицедійство, адвокат повинен мати внутрішню переконаність, впевненість, чесність і порядність. У той же час адвокат у своїй промові не зобов’язаний згадувати обставини, що можуть нашкодити захисту, якщо про них не говорив обвинувач. Він може будувати тактику захисту згідно з процесуальними і моральними правами, наданими йому законом.

Не можна обійти увагою ще один етичний аспект захисної промови. Захисник у своїй промові має бути тактовним і стриманим по відношенню до тих обвинувачених, яких він повинен викривати, якщо без цього не може здійснити захист свого клієнта, який довірив йому свою долю. Неприпустимо будувати захисну промову на підкреслюванні негативних сторін особи потерпілого, його аморальних якостей. Тим більше не можна принижувати гідність потерпілого. Проте, якщо дії потерпілого справді спровокували злочин і це має юридичне значення, то цю обставину адвокат зобов’язаний висвітлити у своїй промові. Але завжди треба пам’ятати, що потерпілий – жертва злочину, а судять того, хто обвинувачується у завданні йому шкоди, горя, моральних страждань. (Див. А. С. Кобликов. Юридическая этика. с. 136 – 137).

Величезне значення для досягнення поставленої адвокатом мети має володіння мистецтвом доказувати, переконувати, сперечатися. Треба вміти примусити, щоб тебе слухали, володіти прийомами судового красномовства. Недарма Ж. Лабрюйєр свого часу висловив таку слушну думку: “Красномовство – це дар, який дозволяє нам оволодіти розумом і серцем співрозмовника, здатність тлумачити чи навіяти йому все, що нам потрібно.”

Одним з основних принципів судочинства згідно зі ст. 129 Конституції України є принцип змагальності сторін і свобода у наданні ними своїх доказів і у доказуванні перед судом їх переконливості. Отже, у своїй промові захисник веде полеміку з обвинувачем. Манера, форма такої полеміки має відповідати певним моральним нормам. Сторони мають право користуватися лише морально допустимими прийомами, зобов’язані поважати честь і гідність своїх супротивників і ні у якому разі не принижувати власну гідність.

Таким чином, адвокат, будучи рівноправним учасником судочинства, повинен усвідомлювати відповідальність за створення і підтримання такої моральної атмосфери, за якої будь-яка неповага до прав особи сприймається як грубе порушення законності і моралі.

У судових дебатах кожний з учасників має бути тактовним з тими, чиї погляди він не поділяє, бути стриманим в оцінках особи і поведінки на суді експертів, свідків, перекладачів.

Особливо треба підкреслити, що сторони у судових дебатах мають ставитися з винятковою повагою до суду, сприяти підтриманню його авторитету. Недопустимо висловлювати оцінку поведінки суддів учасниками дебатів. Ні прокурор, ні адвокат не мають права уводити в оману суд, повідомляти йому не правдиві відомості і на цьому будувати свої судові промови.

Адвокат, як і інші учасники судового процесу, мають пам’ятати, що вони повинні сприяти моральному вихованню підсудного, потерпілого, свідків, інших людей, що беруть участь у справі, а також публіки, що присутня у залі суду.

Література

  1. Кобликов А.С. Юридическая этика. М., 2003 г.
  2. Проблемы судебной этики (под ред. М.С. Строговича). М., 1974 р.
  3. Котов Д.П. Вопросы судебной этики. М. 1976 г.
  4. Молдован В.В. Судова риторика. К., 1998 р.
  5. Карпець І.І. Кримінальне право і етика. К., 1993 р.
  6. Бойков А. Нравственные основы судебной защиты. М., 1978 г.
  7. Правила адвокатської етики. К, 1999 р.
  8. Конституція України. К., 1996 р.
  9. Закон України ” Про адвокатуру”.
  10. Кримінально-процесуальний кодекс України.
Написати нам

 

Ваше ім'я (обов'язково)

Ваш email (обов'язково)

Тема

Ваше повідомлення

×
Замовити дзвінок

 



×
Замовити послугу

 




×