Частина перша статті 190 КК України визначає шахрайство як заволодіння чужим майном або придбання на нього права шляхом зловживання довірою або обманом. Констатація вини особи потребує встановлення наявності всіх обов’язкових ознак складу злочину, таких, як наявність потерпілого, предмету та розміру злочину, спосіб вчинення злочину, суспільно небезпечне діяння та наслідки. Ці ознаки мають бути встановлені навіть за умови подальшого звільнення особи від кримінальної відповідальності.
Шахрайство
Роз’яснення деяких термінів
- Предмет злочину. Чуже для певної особи вартісне майно, в тому числі рухомі і нерухомі речі, гроші, цінні метали і папери, електрична та теплова енергія. Під це визначення підпадають також право на майно та дії майнового характеру.
- Потерпілий. Володілець, власник, особа, який ввірено майно або під охороною якого воно перебуває.
- Суб’єктом обману. Ця категорія враховує не тільки власників, а й особи, що уповноважені на вчинення стосовно майна юридично значущих дій. В разі введення таких осіб в оману є підстави говорити про опосередковане вчинення шахрайства. Адже згідно ст. 190 КК потерпілий, якому заподіюється майнова шкода і особа, яка вводиться в оману не мають збігатися.
Встановлення ознак злочину не передбачає обов’язкове усвідомлення винуватим ознак належання майна та підстав, на яких він їм заволодіває, ввівши при цьому в оману власника предмету злочину або іншу особу, що їм володіє.
Суб’єктивно цей злочин може бути вчинено тільки з прямим усвідомленням особи посягання на чужу власність, на яку вона не має ніякого права, і бажання заподіяти матеріальну шкоду.
Обман або зловживання довірою
Обманом називається приховування певних обставин або повідомлення потерпілому неправдивих відомостей. В випадку недобросовісного використання довіри потерпілого можна говорити про зловживання довірою. Ці способи широко застосовуються винною особою при шахрайстві з метою викликати у потерпілого почуття впевненості в обов’язковості передачі майна та права на нього, а також в вигідності такої операції.
При цьому в випадку, коли потерпілий внаслідок віку, психічних та фізичних вад та інших обставин не міг керувати діями або правильно зрозуміти і оцінити їх характер, зміст і значення, передачу прав і майне не можна вважати добровільною.
Об’єктивно в випадку шахрайства протиправне заволодіння чужим майном бо набуття на нього права відбувається за допомогою обману потерпілого чи зловживання його довірою. Обман при цьому застосовується з метою викликати впевненість про обов’язковість або вигідність передачі майн у потерпілого. А передача майна винному відбувається добровільно введеним в оману потерпілим. Саме безпосередня участь потерпілого в передач майна або прав на нього є обов’язковою ознакою шахрайства.
Кваліфікація скоєного, як шахрайства, не передбачає оцінку витонченості обману , ступінь легковажності або, навпаки, обачності потерпілого. Важливий тільки факт, що потерпілий не усвідомлював, що проти нього застосовується обман, а дії винного були ефективними в аспекті заволодіння правами або самим чужим майном. При цьому діяння винного і помилка потерпілого мають мати причинний зв’язок.
Закінчене шахрайство
Обов’язковою ознакою шахрайства, як злочину з матеріальним складом, є настання суспільно небезпечних наслідків, що проявляються в вигляді заподіяної шкоди внаслідок заволодіння майном. Внаслідок шахрайства винний заволодіває майном шляхом зловживання довірою або обману, та має реальну можливість розпорядитися ним на власний розсуд.
Саме факт виникнення реальної можливості у винного розпоряджатися чи користуватися отриманим майном або правом на нього вважається ознакою закінченого шахрайства.
Відмежування шахрайства
Якщо отримання майна відбулося з умовою виконання будь-яких зобов’язань, шахрайство в цьому випадку може бути кваліфіковано тільки в разі, коли винна особа мала на меті привласнити майно, не виконуючи зобов’язань, ще на момент привласнення.
Наприклад, укладання любого цивільно-правового договору для приховування справжнього характеру своїх дій, спрямованих на незаконне заволодіння чужим майном. В цьому випадку наявність належним чином оформлених цивільно-правових відносин не є перешкодою для оцінки злочину, передбаченого ст.190 КК.
Саме цей факт відмежує шахрайство від цивільно-правових деліктів .
В разі якщо обман був способом лише отримати доступ до майна, а вилучення відбувалося відкрито чи таємно, такі дії кваліфікуються не як шахрайство, а як розбій, грабіж або крадіжка.