Поняття та джерела цивільного процесу

1. Функції цивільного процесу. Адвокат у цивільному процесі.
2. Наука цивільного процесу. Поняття, об’єкт і предмет цивільного процесу. Метод цивільного процесу. Система цивільного процесу.
3. Місце ЦП в правовій системі України.
4. Джерела ЦП. Аналогія закону і аналогія права.
5. Межі дії норм цивільного процесуального права.
6. Сутність цивільного судочинства та його завдання. Загальна характеристика видів провадження та стадій цивільного процесу.
7. Суть та значення цивільної процесуальної форми.

Функції:

1. Регулятивна – вплив норм ЦП права на ЦП відносини шляхом їх нормативного закріплення, а також вплив на ці відносини шляхом оформлення їх динаміки.
2.  Охорона – забезпечення доступності правосуддя у цивільних справах з метою захисту прав та інтересів фізичних, юридичних осіб та держави (ст. 31 ЦПК). Дана функція покликана захищати матеріальні відносини, а також і цивільно-процесуальні, які виникають під час здійснення правосуддя (ст. 3 ЦПК – у цій нормі закріплено суб’єктивне процесуальне право на звернення особи до суду за захистом). До суду звертаються за захистом: 1. Своїх порушених, не визнаних або оспорюваних прав. Право поглинає свободу чи інтерес. По певних категоріях справ, чи інтересах окреме провадження може захищатися (охоронятися) інтерес особи шляхом встановлення юридичного факту, тобто встановлений судом факт повинен породити для особи юридичні наслідки. Ці права виникають поза межами суду на підставі рішення суду, що набрало законної сили.
3. Виховна (ідеологічна, соціального контролю).
4. Контролю або самоконтролю суду.

Наука цивільного процесу – галузь загальної науки про право, вона являє собою теоретичні подумки, думки ідеї в сфері цивільно-процесуальних правовідносин, які базуються на міжнародному праві (ст. 8 ЦПК), досягнень інших країн у цій галузі, вивчає закономірності виникнення, історію розвитку та функціонування цивільного процесу та права, його суть, місце у правовій системі, роль у виконанні соціальних функцій, принципи… Аналізує їх робить прогнози щодо розвитку та пропозиції щодо втілення цих наукових прогнозів до законодавства про судочинство та судоустрій, тобто цивільний процес узагальнює як організаційну побудову судових органів та їх процесуальної діяльності.

Предмет науки цивільного процесу включає такі частини:

1. Цивільне право як галузь права, яка охоплює загальну і особливу частину системи даної галузі права, включаючи історію її розвитку. Система цивільно-процесуального права відповідає змісту ЦПК.
2. Питання цивільного судочинства, судова практика проблем правозастосування.
3. Питання науки цивільно-процесуального права та історії її розвитку.
4. Іноземний досвід.
5. Аналіз інших не судових форм захисту  (нотаріат, органи РАГЗу, третейські суди).

Безпосереднім предметом вивчення цивільного процесу є цивільно-процесуальне право з яким пов’язується дослідження специфіки цивільного процесу.

Цивільно-процесуальне право – система правових норм за допомогою яких встановлюється порядок провадження цивільних в судах (ЦПК) та регулюються правовідносини між особами, які беруть участь у справі під контролем суду, судом та іншими учасниками процесу, а в деяких випадках і органом державного виконання (при здійсненні правосуддя у цивільних справах). Цей порядок встановлює компетенцію суду з розгляду та вирішення цивільних справ, які виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних і трудових відносин (галузі приватного права п.1 ч.1 ст. 15 ЦПК) інших правовідносин, крім випадків коли розгляд таких справ проходить за іншим судовим процесом (п.3 ч.1 ст. 15 ЦПК).

Процесуальний порядок у цивільних справах визначається:

• Складом осіб – суб’єктами ЦППр (цивільно-процесуальні правовідносини) три групи.
• Сукупність (система) процесуальних дій, які вчиняються судом в деяких випадках ДВС (органом державно-виконавчої служби) та учасниками процесу.
• Змістом, формою та умовами виконання процесуальних дій.
• Системою цивільно-процесуальних прав та обов’язків суб’єктів ЦППр, які визначають можливість, або заборону вчинення певних процесуальних дій. (ст. 27, 31, 46).
• Гарантією реалізацією цивільно-процесуальних прав і обов’язків.

Предмет регулювання цивільного процесу складається:

• Процедура розгляду цивільних справ (236-241) – цивільно-процесуальна форма (порядок вирішення цієї справи) (процес – реальні, фактичні дії, процедура – регламентація цих фактичних дій у нормах законодавства).
• Суб’єктний склад.
• Процесуальні права і обов’язки.
• Гарантії з їх реалізації.

Метод правового регулювання процесу – сукупність закріплених у його нормах (нормах ЦПК) способів і засобів впливу на відносини, що регулюються і поведінку їх суб’єктів. Метод ЦП – імперативно-дизпозитивний. Вій зумовлюється предметом регулювання та виявляється у складі та процесуальному становищі суб’єктів правовідносин. В характері юридичних фактів від яких залежать виникнення, зміна (розвиток) та припинення правовідносин, в правах і обов’язків суб’єктів в цивільній і процесуальній формі та заходах процесуального примусу (санкціях). Ст. 91 ЦПК.

Імперативність методу визначається тим, що усі цивільно-процесуальні відносини підпорядковані владі суду. Суддя не має права діяти на власний розсуд (не в межах закону, будь-як), а лише відповідно до законодавства. Тільки суддя, як владний орган має право застосовувати заходи процесуального примусу (санкції) до учасників процесу.

Диспозитивний характер ст. 11 ЦПК  відображає інший аспект цивільного процесу – можливість порушення провадження у справі та задоволення вимоги залежить від дій та волевиявлення правомочної особи. Вільна реалізація особами, які беруть участь у справі наданих їм прав і обов’язків, але в межах закону! (ч. 2 ст. 11 ЦПК). Цей метод забезпечується такими способами:

• Дозвіл (27 ЦПК).
• Зобов’язання (10 ЦПК).
• Заборона (41 ЦПК).
• Примус (91 ЦПК).

Система цивільного процесу повинна відповідати змісту цивільно-процесуального кодексу.

1. Загальна частина = Розділ 1 ЦПК (об’єднує норми та інститут цивільного процесу, які мають значення для всієї галузі вцілому).
2. Особлива частина – містить норми і інститути, які врегульовують порядок розгляду та вирішення цивільних справ у різних видах провадження цивільного судочинства (Розділ 2 – 10).

Місце цивільного процесу в правовій системі України.

Теорія – конституційне право, міжнародне право (міжнародні договори, конвенції, ст. 8 ЦПК), галузеве матеріальне право ( ст. 15 ЦПК), з іншими процесами (кримінальний, господарський, адміністративний).

Джерела цивільного процесу. Аналогія закону і аналогія права.

Під джерелом права слід розуміти способи зовнішнього вираження і закріплення правових норм; спосіб внутрішнього вияву правових норм, які засвідчують їх державну загальну обов’язковість.

Джерела цивільного процесу:  історія, наука, судова практика (практика застосування норм), досвід іноземних країн, міжнародні договори (ратифіковані), національне і іноземне законодавство.

Аналогія закону і права (Ч.8 ст. 8 ЦПК)

Постанови (ПВС) відрізняються від закону:

• Вони приймаються вищим судовим органом – Пленумом Верховного Суду.
• Офіційно є актами-роз’яснення застосування судами норм права, при розгляді і вирішення справ судами (не тлумачення).
•  Базуються на обов’язковості закону зміст який вони відображають.
• Не можуть змінювати, скасовувати закон чи інші нормативно правовий акт, який застосовується судом.

Отже, постанови ПВС є складовими правової системи України, не замінюють собою закон, оскільки суд при прийнятті рішень повинен керуватися тільки законом.

ВС не уповноважений усувати прогалини законодавства, але він в праві висловлювати свою пропозицію щодо застосування норм законі і вносити пропозиції щодо його вдосконалення.

Аналогія – (відповідність, подібність) засіб вирішення конкретних справ при наявності прогалин у законі, тобто коли юридичний факт повинен вирішуватися юридичними засобами, але таке вирішення непередбачене законом.

Матеріальне право – суд застосовує, а процесуальне право – суд керується нормами ЦПК.

П. 3 ч. 1 ст. 215 ЦПК!!

Існує аналогія як матеріального, так і процесуального закону. Тому що суд досить часто по аналогії застосовує процесуальні норми.

Аналогія права застосовується коли:

• Немає норми, яка прямо передбачає даний випадок (матеріальне і процесуальне).
• Немає норми, яка передбачає подібний випадок (аналогія закону).

При вирішенню справи за аналогією закону і аналогією права треба дотримуватись таких умов:

• Аналогія допустима лише у разі повної відсутності або неповноти правових норм.
• Суспільні відносини до яких застосовуються рішення за аналогією повинні бути врегульовані хоча б у загальній формі, тобто перебувати у сфері правового регулювання.
• Наявність подібності (аналогії) аналізованих обставин і обставин передбачених наявною нормою повинно бути істотно юридично рівнозначних ознаках, а розбіжність у деталях (не істотних).
• Пошук норми, яка регулює аналогічний випадок має йти спочатку в актах або нормах тієї самої галузі права. У разі відсутності інших галузях, в законодавстві в цілому.
• Вироблене в ході використання аналогії правове рішення не повинно суперечити закону та його меті.
• Обов’язково має бути вмотивоване роз’яснення причин ухвалення рішення за аналогією до даного випадку.