Норми міжнародно-публічного права

1. Поняття і характеристика норм міжнародного права.
2. Концепція узгодження позиції суб’єктів міжнародного права в процесі нормо творення.
3. Визнання звичаєвого права нормою права Opinio Juris.
4. Поняття імперативних норм jus cogens та особливості їх створення.
5. Акти міжнародних організацій.

Первинним елементом системи норм міжнародного права виступають його норми. Вона є моделлю перших міжнародних відносин. Ця модель діє на міжнародні відносини з метою їх впорядкування. Норми міжнародного права – створена угодою суб’єктів формально-визначене правило, що встановлює для них права, обов’язки і яке забезпечене юридичним механізмом дії. Специфіка міжнародно-правових норм та його системи, тобто системи міжнародного права полягає в тому що, більшість норм містить лише диспозиція, а санкції визначаються системою в цілому. Водночас в багатьох міжнародно-правових документах наголошується на тому що, в процесі застосування норм специфіка випадку не може ігноруватися. Норми міжнародного права можна поділити на норми de jure і норми de facto.

Перші – це офіційно визнані правила, а другі – це правила, але з урахуванням того, як вони реалізуються на практиці. Зрозуміло, що такі відмінності повинні мати певні межі і неповинні використовуватися державами свавільно. Друге, це те що міжнародне право містить норми так давно м’якого права, це норми, які характеризуються певними смисловими виразами, їм характерні такі поняття «добиватися, намагатися, вживати необхідні заходи», тобто норми такого права як правило закріплюються в договорах з політичних питань і вони вирішують ті питання, які стануть предметом обговорення в подальшому. Таким чином ті правові функції, які виконують норми міжнародного права дозволяють провести їх класифікацію.

Класифікація:

• За змістом та місцем в системі:

1. Цілі.
2. Принципи.
3. Норми.

• За сферою дії:

1. Універсальні.
2. Регулярні.
3. Партикулярні.

• За юридичною силою:

1. Імперативні.
2. Диспозитивні.

• За функціями в системі:

1. Матеріальні.
2. Процесуальні.

• За способом створення та формою існування:

1. Звичаєві.
2. Договірні.
3. Норми рішень міжнародних організацій.

Міжнародна практика виходить із необхідності існування універсальних норм, до головних ознак яких належать глобальність дії, загальність сили, створення та скасування таких норм відбувається світовою спільнотою в цілому. Основною формою існування таких норм є звичай. Водночас серед універсальних норм існують норми, що приймаються обмеженою кількістю держав, такі норми встановлюють міжнародний режим, наприклад для Антарктики, для космічного простору, для океанських проток, тощо. Як правило такі норми створюються найбільш зацікавленими державами і поступово входять у визнання іншими державами. Таким чином відбувається визнання норм співтовариства у цілому.

Регіональні норми створюються на підставі співробітництва в межах регіональних систем, вважається, що саме регіональні норми передували створенню універсальних. Хоча водночас відзначається, що універсальне міжнародне право сприяє прогресу регіональних систем, тобто процес відбувається взаємодоповнюючим.

Окрема глава статуту ООН присвячена регіональним угодам, де чітко зазначено, що такі угоди чи їх органи і їх діяльність повинні відповідати цілям та принципам ООН. А також регіональні та національні правові системи повинні відповідати тим вимогам, які встановлені у міжнародних стандартах чи універсальних нормах.

Партикулярні, або локальні норми поширюють свою дію на відносини із обмеженим колом учасників, у своїй переважній більшості це як правило двосторонні міжнародні договори. Водночас серед них присутні і звичаєві норми такого роду. Міжнародний суд ООН не раз в своїй практиці посилався на регіональні, локальні звичаї. Таким чином зрозумілим є те, що локальні норми за своєю чисельністю суттєво переважають універсальні. Вони виконують важливі функції по відношенню до універсальних норм, а саме слугують засобом конкретизації, сприяють реалізації універсальних норм та регулюють відносини, які не охоплені загальним міжнародним правом. Важливим в цьому сенсі є те, що такі локальні норми значно легше приймаються, модифікуються та припиняються, тоді як модифікація універсальних норм відбувається значно повільніше.

Для створення будь-якої норми в міжнародному  публічному праві необхідно, щоб відбувся процес волевиявлення, а для того, щоб існував процес волевиявлення держава чи інші суб’єкти міжнародного права повинні мати певну мету, інтерес та потребу у досягненні такої мети (свідомість – потреба – інтерес – цілі ідеалу). Саме з метою досягти цілі ідеалу держави і суб’єкти міжнародного права проводять свої переговори і приходять до компромісу, як результат погодження відповідних воль. Зрозуміло, що ціль ідеал не завжди може бути досягнуто і в процесі воно може бути змінено, але існують цілі приорітети, які не можуть бути змінені державою і заради яких держава готова мотивувати цілі своєї діяльності, інтереси та потреби. Всі ті цілі та приорітети, які держава для себе ставить формують головну ціль. На підставі цього і відбувається нормо творення в міжнародному праві. Не залежно від того, що було створено, але процес відбувається через погодження волі, тобто волі самих держав, які беруть участь у створенні.

Процес створення окремо взятої норми  проходить етап погодження волі суб’єктів правовідносин в межах міжнародної організації. Після чого міжнародна організація отримує міжнародно-правовий акт, який є обов’язковий для її суб’єктів. Загалом можна відзначити, що оптимальна взаємодія принципів та норм необхідна умова ефективності міжнародно-правової системи.

Формування і розвиток основних принципів міжнародного права відрізняється певною специфікою ці процеси відбуваються в практиці держав, однак фактична поведінка слугує підґрунтям для відповідної правосвідомості та принципів. Вони створюються  сфері необхідного в чому є їхня відмінність від більшості інших норм, але як і останні принципи набувають юридичної сили в результаті визнання за ними статусу міжнародно-правових норм (opinion juris). Зміст принципів відбувається з деяким випередженням дійсності, тому в принципах встановлені елементи програмного характеру. Поступово реальні міжнародні відносини підтягаються до рівня принципів. Спершу принципи утверджуються в загальній формі, а потім відбувається їх конкретизація та розвиток з метою провадження в життя, в цьому є суттєва особливість функціонування принципів, якщо в минулому міжнародне право функціонувало і на підставі конкретно взятої практики, то зараз багато принципових положень випереджують її. Зміст комплексу основних принципів розвивається на постійній основі з допомогою резолюції міжнародних органів і організації, ці акти формулюють зміст принципів, який набуває юридичну силу в результаті відповідного їх визнання збоку держав (opinion juris).

Особливості формування та функціонування принципів визначається значною мірою тим, що вони відображають і закріплюють об’єктивно необхідну основу сучасного світового правопорядку  і міжнародного права, тому вони утворюють необхідне право – jus necossitatris. Зрозуміло, що  об’єктивна необхідність безпосередньо не породжує міжнародні норми, вона створюється державами, породжує правосвідомість та волю у створенні норм, інакше кажучи я і у випадку із звичаєвими нормами юридичну сину принципам надає Opinio Juris.  Яке виступає як свідома необхідність здійснення певних норм поведінки.

Однією із характерних рис міжнародного права є наявністю в ньому імперативних норм, що мають вищу юридичну силу. Останнє полягає в тому, що суб’єкти права не можуть відмовитися від виконання норм jus cogens навіть шляхом укладення окремого договору.

Імперативні норми забезпечується особливими засобами. Правовідносини, що породжуються в процесі діяльності таких норм є всезагальними, або erga honges. Отже імперативні норми цілий комплекс, що встановлює характер міжнародного права,  вони  отримали своє визнання у статуті ООН, після якого пізніше була прийнята Віденська конвенція 1969 року, яка закріпила концепцію імперативних норм, також вони знайшли відображення в практиці Міжнародного суду ООН і були підтверджені комісією міжнародного права. До цих норм можуть вноситися норми, які забороняють агресію, війну та інші злочини.