Демотивація та порушення справедливості фіскалізації
Ми вже відзначали, що будь-яка податкова амністія терпить критику за те, що ніби то зводить нанівець понесений законослухняними платниками фіскальний тиск. «Амністія для порушників – це штраф для сумлінних платників». На додаток амністія часто розхолоджує порушників, які продовжують порушувати, чекаючи на наступні амністії. І такі очікування нерідко є виправданими, у деяких країнах, наприклад Італії, амністії вже сталі подібні на національну ідею.
У той же час багато хто згадує, як українські посадовці ще нещодавно легалізовували активи шляхом декларування без сплати жодного збору, що робить вищеокреслений дефект будь-якої амністії ще більш виразним.
Зловживання та переслідування через неоднозначність
Законом передбачається проведення органами спеціальної перевірки правильності декларування, сплати збору та виконання інших вимог закону, які, на жаль, не завжди є чіткими та такими, що усувають суперечливе тлумачення.
Наслідком невиконання вимог закону декларантом буде те, що декларація вважатиметься не поданою. Відтак на декларанта не розповсюджуватимуться запропоновані гарантії та звільнення від відповідальності. При цьому, контролюючі органи вже матимуть наведені самим декларантом відомості, що внаслідок усунення гарантій та «недоторканності» можуть послугувати для переслідування та застосування санкцій, у т.ч. кримінально-правових.
Приклад вищенаведеної ситуації може статися, коли декларант визначить вартість нерухомості за витратами, понесеними на її придбання, а контролюючий орган за оціночною ринковою вартістю на момент декларування. Адже Закон визначає, що «база для нарахування збору визначається, зокрема, але не виключно, як: витрати декларанта на придбання (набуття) об’єкта декларування; вартість, що визначається на підставі оцінки майна та майнових прав…».
Та й що далеко ходити за прикладами, якщо на початку Закону ми бачимо: «…декларування – це особливий порядок добровільного декларування фізичною особою … належних їй активів … якщо такі активи фізичної особи були одержані … за рахунок доходів, що підлягали в момент їх нарахування (отримання) оподаткуванню в Україні та з яких не були сплачені або сплачені не в повному обсязі податки і збори…, та/або які не були задекларовані…, протягом будь-якого з податкових періодів, що мали місце до 1 січня 2021 року». Постає питання: чи можна декларувати активи, набуті після 1 січня 2021 року за доходи, отримані до настання цієї дати? Контролюючий орган матиме свою відповідь.
Наведені приклади неоднозначності положень закону не є поодинокими.
Переслідування внаслідок обмежених гарантій та звільнення від відповідальності
Запропоновані гарантії та звільнення від відповідальності торкаються доволі обмеженого ряду статей Кримінального кодексу України.
Так, гарантії та звільнення від відповідальності не поширюються на активи, здобуті внаслідок вчинення достатньо великої низки інших можливих правопорушень (у першу чергу кримінальних), окрім передбачених статтями 212, 212-1, 366, 367 Кримінального кодексу України та низки статей Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Декларація та відомості у ній можуть бути використані для притягнення декларанта до відповідальності за дачу або отримання хабара, незаконне збагачення, підкуп надавачів публічних послуг або ж отримання підкупу такими особами, а також велику кількість інших злочинів.
Ба більше того гарантії та звільнення від відповідальності за ст. 212, 212-1, 366, 367 КК України можливі лише у разі, якщо стосовно таких активів ще не почате кримінальне провадження.
Переслідування пов’язаних фізичних та юридичних осіб
Якщо коротко – проблема у тому, що усі передбачені законом гарантії та звільнення від відповідальності розповсюджуються лише на декларанта – фізичну особу.
За таких обставин виникає проблема можливості переслідування та притягнення до відповідальності юридичних осіб, у яких декларант є або був бенефіціаром, засновником, учасником, посадовою особою тощо.
Аналогічно, декларації та відомості у них можуть стати підставою для відкриття кримінальних проваджень та притягнення до відповідальності пов’язаних фізичних осіб, так чи інакше причетних до порушення декларантом податкового та валютного законодавства.
«Вбивство Гаврили Принципа» для виправдання посилення податкового тиску
На практиці навіть успішна у перший час податкова амністія не здатна забезпечити значних находжень бюджету у довгостроковій перспективі, якщо не відбувається підвищення податкового тиску та (або) підсилення заходів контролю та відповідальності.
У прикінцевих та перехідних положеннях Закону Кабінет міністрів України зобов’язано протягом дев’яти місяців з дня набрання Законом чинності розробити та внести на розгляд Верховної Ради України законопроект щодо посилення контролю за повнотою оподаткування доходів фізичних осіб.
Чого очікувати від цих заходів – загадка, щільно покрита занепокоєнням платників, що і так втомилися від подекуди небгрунтованого фіскального навантаження, а також зумовленої ним необхідності щось вигадувати або ж йти на відверті правопорушення.
Легалізація злочинних активів та корупційних здобутків
До того ж однією із основних небезпек амністій є легалізація доходів, здобутих злочинним шляхом. Закон передбачає відсутність перевірки джерела походження коштів, за які набуто активи, що може призвести до масштабної легалізації «чорного олігархату».
Також передбачено заборону декларування для посадовців, що подавали або мали подавати декларації за антикорупційним законодавством за будь-який період з 1 січня 2005 року. Однак НБУ вже звернувся до НАЗК із листом у якому відзначено, що на разі не існує бази таких осіб, а відтак дієвого механізму їх відслідковувати, що також може сприяти легалізації комерційних здобутків. Та й що заважає цим категоріям осіб декларувати активи через сім’ю чи родичів, як вони це звикли робити?
На жаль, з урахуванням викладеного, застосування цього Закону на практиці може нагадати сумну приказку Анахарсіса, зображеного якого розміщене вище: «Закон як павутиння – сильний прорве, а слабкий ув’язне»
