Згідно змін та доповнень до КПК, що набули чинності 11.01.2019р., відповідати за домашнє насильство потрібно буде перед судом, адже навіть якщо потерпілий відмовиться від обвинувачення, це не буде підставою для закриття кримінального провадження.
Від заяви до вироку
Саме Конвенція Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами, до якої приєдналася Україна, зробила можливими такі зміни. В рамках імплементації положень конвенції до правил провадження віднесено, крім домашнього насильства, незаконну стерилізацію або аборт, сексуальне насильство і примус до шлюбу, а пункти 2 і 3 ч.1 ст.477 КПК виключено. З цього витікає питання доцільності виключення даних пунктів та кореляція їх з положеннями конвенції.
Згідно 55 статті Конвенції розслідування або кримінальне переслідування правопорушень: фізичне і сексуальне насильство, примусовий шлюб, каліцтво жіночих гені талій та примусовий аборт або стерилізація, передбачені статтями 35-39, не залежать тільки від повідомлення жертви. В разі, якщо правопорушення було вчинено на території жертви, впровадження може продовжуватися, навіть якщо потерпіла сторона відкличе заяву.
Пояснювальна доповідь до Конвенції спонукає компетентні органи реагувати оперативно на дії, що призводять до отримання важких тілесних пошкоджень або позбавлення життя. Чимало таких правопорушень вчиняються близьким оточенням жертви – родичами або сексуальними партнерами, тож почуття сорому і страху не дають їй подати заяву по якій можна винести звинувачувальний вирок. Завдання правоохоронних органів в цьому випадку працювати на перспективу – збирати свідчення і матеріальні докази, результати мед. експертизи, що допоможуть відкрити провадження навіть якщо жертва відкликала заяву або фізичного насильства, що привело до каліцтва або смерті.
Дієві засоби
Ефективна імплементація положень Конвенції ставиться під сумнів невідповідності деяких статей КК в частині «розслідування або кримінальне переслідування не залежали цілком від повідомлення або скарги, поданої жертвою».
Крім того, п.7 ч.1 ст.284 КПК передбачає закриття кримінального провадження, якщо потерпілий або його представник відмовилися від обвинувачення, крім провадження щодо домашнього насильства, що в цілому відповідає положенню Конвенції. Але таке формулювання ст.284 КПК не дає відповіді, виходячи з поняття «домашнє насильство» чи поширюється дія цієї норми тільки на злочин, передбачений ст. 126.1, чи і на інші склади злочинів також?
Виключення
Доцільність виключення пп.2 і 3 ч.1 ст.477 КПК також потребує окремого розгляду. Більшість складів злочинів, що було вилучено, є проявом «домашнього насильства». Тому цілком логічним, з позиції ст.55 Конвенції, виглядає їх переведення в публічне обвинувачення. Але в цю схему переведення аж ніяк не вкладається порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатація, без обтяжуючих обставин, транспортного засобу особами, що їм керують.
Положення п.3 ст.477 КПК, яким було регламентовано здійснення провадження щодо низки злочинів скоєних чоловіком(дружиною), близьким родичем чи членом сім’ї потерпілого, а також найманої особи, що завдала шкоди власності потерпілого, також було вилучено. Якщо перша частина, з урахуванням протидії домашньому насильству, виглядає зрозумілою, то злочини, що скоєні найманим працівником, переведені в публічне обвинувачення виглядають дивно. Тож вилучення цього пункту в повному обсязі є нелогічним і таким, що не враховує приватного інтересу потерпілого в частині трудових відносин.
Примирення з потерпілим
Згідно ст. 48 Конвенції передбачено, що для заборони обов’язкових процесів щодо вирішення спорів, в тому числі примирення та посередництва, сторони вживають необхідних законодавчих та інших заходів. Це стосується всіх форм насильства, що підпадають під сферу застосування документу.
У КПК є уточнення, що угода про примирення може бути укладена тільки за ініціативою потерпілого або його представника. Але в цьому випадку досить сумнівним виглядає можливість суду встановити, хто є ініціатором угоди, якщо сторони захочуть скрити або повідомити неправдиву інформацію. Тому реальність застосування цієї норми на практиці досить сумнівна.