- Виникнення міжнародного права.
- Міжнародне право від падіння римської імперії до вестфествальського миру 1648 року.
- Міжнародне право від вествальського миру до першої Гаазької конференції миру.
- Міжнародне право початку 20-го століття – друга Гаазька конференція миру.
- Міжнародне право в період між двома світовими війнами.
- Розвиток міжнародного права після другої світової війни. Створення ООН. (Крівченкова «Организация объединенных наций и ее отдельные части).
- Розвиток сучасного міжнародного права.
В історії міжнародної правової думки питання виникнення і розвитку МП ніколи не ускладнювалось науковою аргументацією, хоча й ніколи не мали однозначну відповідь чи переконливе пояснення. Напрямки пояснення виникнення МП були різні: християнський, анархічний (від не організованого, воно має певні вади, недоліки).
Концепції, або напрямки виникнення:
- Маркциська концепція походження МП.
- Класова теорія.
- Державницька концепція.
Незалежно від того, який не був напрямок вони всі базується, що МП це твердження волі певних панівних класів, або країни. З цим до кінця не можна погодитись, бо МП це є право в якому виникає співпраця і всі суб’єкти є рівні, тому казати, що якийсь суб’єкт є панівним не можна.
Історію МП можна розглянути і класифікувати на декілька періодів:
- До державний (вожності, трансформації міжплемінних звичаїв у норми міжнародного права, встановлення основних його інститутів).
- Стародавнє МП (регіональне МП близького сходу та інших стародавніх держав (Єгипет, Індія, Китай, Греція, Рим)).
- МП в епоху середньовіччя.
- Класичне МП.
- Сучасне МП.
МП як і нац. є продуктом суспільства на певному етапі свого розвитку. Воно виникає там і тоді, де і коли в результаті розпаду родоплемінних зв’язків з’являються держави. Встановлюються міждержавні відносини. І отже виникає необхідність в їх міжнародно-правовому регулюванні. На цих позиціях стоїть і українська позиція МП. Вперше ця теорія була сформульована академіком НАНУ Грабарем.
Аналіз наукових праць свідчить, що в доісторичний період історії стародавній Єгипет мав розгалужені міжнародні зносини та відповідні органи, які ці зносини контролювали це відбувалися на рівні вождів плем’я, які здійснювали локальне керівництво в тій структурі, в якій вони були обрані, а загальне – цар (фараон). Єгипет започаткував практику шанування класів, рангів і титулів. Незважаючи на таку забюрактеризованість в Єгипті напрацьовувались основні засади міжнародного права. Ця країна вже знала як посольське право. Було визнання недоторканості посла та його майна, тимчасової дипломатії, класів і рангів закордонних представників Єгипту. Так само і зараз використовуються класи та ранги державних міжнародних службовців.
Окрім Єгипту свій внесок у розвиток і зародження МП зробили Індія, Греція, Китай, Рим. Всі ці країни контактуючи між собою доповнювали і змінювали МП. Кожна із країн яка контактувала з іншою запозичувала певні звичаї, традиції норми з іншої країни.
З курсу Римського права ми пам’ятаємо, що у Греції були міста-держави (поліси), які застосовували ту владу, яку їм делегувала центральна влада. Вони контактували зі своїми столицями, що дозволило розвивати МП. Виник завдяки цим інститут ратифікації договорів.
В Римі був відомий інститут укладання угод про жертвоприношення, видачі порушника міжнародного договору іншій стороні, процедури оголошення війни, римлянам належить заслуга в доведенні до досконалості розвитку різноманітних міжнародно-правових інститутів, які від них перейняла Європа. Римляни впорядкували розуміння міжнародно-правових суб’єктів, джерел, норм тощо. Стародавній Рим дав саму назву МП в тому сенсі, яку ми використовуємо зараз. Окрема заслуга належить Риму в частині дослідження рівноправних і не рівноправних договорів. Також в Римі були розроблені питання укладання міжнародних договорів та на регіональних рівнях була розглянута і розвинена практика відносин між державами, тобто полісами. Паралельно з розвитком договірного права розвивались і такі галузі як звичаї та закони ведення військових дій (право збройних конфліктів).
В греків був інститут арбітражу, спори розглядалися певними арбітрами. В Китаї та Індії такого інституту не було.
Для розуміння змін які відбулися в МП перехідного періоду, а саме від античності до середніх віків слід звернутися до того, що відбулося в міждержавній сфері. Відбулося подолання іранськими племенами інших племен Мясопотамії і Єгипту – Перська Імперія. Водночас кілька сотень міст грецьких полісів пішли шляхом об’єднань чи укладення союзних договорів, що призвело до створення під егідою Македонії величезного агломерату. Який охопив: Середземномор’я, північ Африки, північ Європи і частину Азії. Якщо раніше МП було розрізнене, то цей період характеризувався, що регіональне МП зникає і стає одне загальне МП. Таким чином було отримано один спільний міждержавний механізм регулювання міжнародних правовідносин.
Між державами Західної Європи досить часто визнається право правителя на трон і визнання новоутвореної держави, тобто встановлюється інститут спадковості влади. Є спроба переглянути МП з врахуванням нових релігій. Одну з панівних ролей в цьому процесі відігравала релігія. У цей період, період трансформації, чільне місце в міжнародних правових відносинах посідала Київська Русь, їм були відомі такі інститути як проголошення війни, суворе дотримання укладених договорів, гуманне поводження з полоненими, переважання торгівельних відносин над воєнними, захист іноземців на своїй території. Пізньому середньовіччю властивий процес постійного представництва, а в самих державах створюються спеціалізовані відомства у зовнішніх справах. Також відбувається розвиток міжнародного морського права, був прийнятий морський кодекс Вісбі, цей кодекс поставив питання про інститут відкритого моря. Було розроблену положення про те, що народи мають рівні права на торгівлю і обмін, а також інше співробітництво. Водночас МП було відоме цікаве положення, коли країна була закритою для торгівлі, то це означало, що кожна держава без оголошення війни могла почати війну з цією держави без попереднього оголошення.
Вествальський мир започаткував – рівноправ’я, суверенітет держав. Було пізніше в 1913 Утрехтський мир, який започаткував правове утвердження політичної рівноваги, провів і удосконалив поняття суверенітету, права і обов’язки держави були виписані, також були дозволені і виписані колоніальні експансії. Ця система проіснувала майже не в змінному вигляді до Наполеонівських війн. Французька революція проголосила декларацію прав людини і громадянина.
У розвитку сучасного МП розрізняють 2 етапи:
- До другої світової війни.
- Після другої світової війни.
Важливими характеристиками можна вважати: остаточне припинення гегемонії однієї держави, становлення версальської системи, утворення Ліги Нації, централізація правосуб’єктності навколо держав і початок формування універсальної міжнародної спільноти, він тісно пов’язаний із розвитком права міжнародних організацій. Суттєве значення набув Пакт Бріана Певела, який заборонив війну як інструмент ствердження національних інтересів, започаткував практику правонаступництва та ввів інститут визнання.