Довічне позбавлення волі як вид покарання для незалежної України відносно нове. Його
історія розпочалася з 1997 року, коли наша держава доєдналася до Конвенції про захист прав
людини і основоположних свобод, яка встановлювала абсолютну заборону смертної кари. За
нею послідувало Рішення Конституційного Суду України від 29 грудня 1999 року (справа
про смертну кару), яким положення чинного на той час Кримінального Кодексу 1960 року
про застосування смертної кари, визнано неконституційними і такими, що втратили
чинність.
У новому Кримінальному Кодексі України смертну кару замінено довічним
позбавленням волі. Оскільки цей вид покарання є найсуворішим і передбачає те, що після
винесення обвинувального вироку особа усе своє подальше життя проведе за гратами,
законодавство встановлює певні умови його застосування:
1) довічне позбавлення волі застосовується лише за вчинення особливо тяжких злочинів,
і то лише деяких. Станом на сьогодні такими злочинами є:
посягання на територіальну цілісність і недоторканність України, що призвело до
загибелі людей або інших тяжких наслідків – ч.3 ст. 110 КК України;
посягання на життя (вбивство або замах на вбивство) державного чи громадського
діяча – ст. 112 КК України;
умисне вбивство, за наявності обтяжуючих ознак (вбивство двох або більше осіб,
малолітньої дитини тощо) – ч.2 ст. 115 КК України;
терористичний акт, що призвів до загибелі людини (тобто смерті принаймні однієї
особи) – ч.3 ст. 258 КК України;
фальсифікація лікарських засобів або обіг фальсифікованих лікарських засобів, якщо
вони спричинили смерть особи або інші тяжкі наслідки, або вчинені в особливо великих
розмірах – ч.3 ст. 321 -1 КК України;
посягання на життя працівника правоохоронного органу, члена громадського
формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця
– ст. 348 КК України;
посягання на життя журналіста – ст. 348 -1 КК України;
посягання на життя судді, народного засідателя чи присяжного у зв'язку з їх
діяльністю – ст. 379 КК України;
посягання на життя захисника чи представника особи у зв'язку з їх діяльністю – ст.
400 КК України;
опір начальникові або примушування його до порушення службових обов'язків якщо
вони були пов’язані з умисним вбивством начальника – ч.5 ст. 404 КК України;
порушення законів та звичаїв війни, якщо вони поєднані з умисним вбивством – ч.2
ст. 438 КК України;
застосування зброї масового знищення , якщо воно спричинило загибель людей або
інші тяжкі наслідки – ч.2 ст. 439 КК України;
геноцид – ч.1 ст. 442 КК України;
посягання на життя представника іноземної держави – ст. 443 КК України;
найманство, що призвело до загибелі людини – ч.3 ст. 447 КК України;
2) навіть у тому випадку, якщо особа вчинили один і вище перерахованих злочинів, це не
означає автоматичну можливість призначення довічного позбавлення волі. Усі ці злочини
мають альтернативні види покарань (як правило, від 8 до 15 років позбавлення волі), і суд
вправі застосувати довічне позбавлення волі лише після того, як наведе підстави для
недостатності позбавлення волі на певний строк;
3) довічне позбавлення волі не може застосовуватися:
до осіб, що вчинили злочини у віці до 18 років і до осіб у віці понад 65 років;
до жінок, що були в стані вагітності під час вчинення злочину або на момент
постановлення вироку;
за вчинення готування до злочину та вчинення замаху на злочин не, крім ст. 109-114- 1,
437-439, ч.1 442 та ст. 443 КК України;
якщо закінчилися строки давності виконання обвинувального вироку (15 років для
особливо тяжких злочинів);
4) у разі застосування до особи покарання у вигляді довічного позбавлення волі, усі інші
покарання за злочини, вчинені цією особою в рамка одного кримінального провадження, ним
поглинаються (тобто в Україні, на відміну від інших держав, неможлива ситуація, за якої
людину можна засудити до сторічного ув’язнення).
Однак наявність таких запобіжників не виключає того, що інколи до довічного
ув’язнення помилково або навмисно засуджують невинну людину. Так сталося з головним
героєм культового фільму “Втеча з Шоушенка” банкіром Енді Дюфрейном, якого за
вбивство дружини та її коханця (якого той не вчиняв) засуджено до двох довічних термінів
тюремного ув’язнення. Аналогічні ситуації, на жаль, трапляються і в реальному житті. Так,
за даними Харківської правозахисної групи, сьогодні у тюрмах України перебуває понад
1000 осіб, несправедливо засуджених до довічного позбавлення волі.
Незважаючи на справедливість чи несправедливість засудження до найсуворішого
покарання, в особи, якій воно загрожує або яка його вже відбуває, існує декілька
можливостей для перегляду судового рішення, яким її було засуджено до такого покарання,
заміни довічного позбавлення волі іншим покаранням, чи принаймні, звільнення від його
відбування.
1. Звільнення від покарання за хворобою. Відповідно до ч.2 ст. 84 КК України, якщо
після вчинення злочину або постановлення вироку, особа захворіла на тяжку фізичну недугу,
що перешкоджає їй відбувати призначене покарання, вона бути звільнена від покарання або
від подальшого його відбування. Ця норма застосовується до усіх без винятку покарань,
зокрема і до довічного позбавлення волі, адже нерідко засуджені до такого покарання
хворіють через застосовувані до них побиття чи тортури. Перелік захворювань, що є
підставою для подання до суду матеріалів про звільнення засуджених від подальшого
відбування покарання встановлено Наказом Міністерства юстиції України та Міністерства
здоров’я України “Про затвердження Порядку організації надання медичної допомоги
засудженим до позбавлення волі” від 15.08.2014 року. При цьому, необхідно пам’ятати, що
таке звільнення є правом, а не обов’язком суду і при вирішенні питання щодо звільнення
особи від відбування покарання у вигляді довічного позбавлення волі він враховує тяжкість
вчиненого злочину, характер захворювання, особу засудженого та інші обставини справи.
Нещодавно в українській судовій системі вперше з’явивися прецедент звільнення від
відбування покарання саме довічника. Мова йде про Олександра Каверзіна, якого засудили
за численні вбивства, зокрема і правоохоронців. Під час затримання та перебування у СІЗО
його жорстоко били та катували (цей факт підтвердив ЄСПЛ у своєму пілотному рішенні по
цій справі), що спричинило у нього майже повну втрату зору. Судом це було враховано, як
обставина, яка перешкоджає Каверзіну відбувати покарання, і 6 листопада 2017 року його
було звільнено від покарання у вигляді довічного позбавлення волі з наступним
переведенням у лікарню.
2. Помилування. Інститут помилування у кримінальному праві відомий давно і означає
те, що за своєю доброю волею суверен (монарх, президент) милує особу, тобто звільняє її від
покарання. У чинному кримінальному законодавстві цей інститут має дещо видозмінений
прояв. Правова регламентація процедури помилування встановлена Указом Президента
України “Про Положення про порядок здійснення помилування” від 21 квітня 2015 року.
Відповідно до нього, особи, засуджені до довічного позбавлення волі можуть клопотати про
помилування лише після відбуття не менше 20 років покарання. Такі клопотання подаються
через адміністрацію в’язниці, а Уповноважений Верховної Ради України з прав людини або
Уповноважені Президента України скеровують їх до Адміністрації Президента. При ній
функціонує Комісія при Президентові України у питаннях помилування, на засіданнях якої
попередньо розглядаються клопотання про помилування. За результатами їх розгляду
Комісія направляє Президентові пропозиції про (не) застосування помилування. Якщо
Президент видає указ про помилування засудженого до довічного позбавлення волі, це
покарання заміняється йому на позбавлення волі на строк не менше 25 років. Якщо ж
клопотання особи про помилування відхилено, повторно його подати вона зможе лише через
рік. Як зарубіжне, так і українське законодавство не встановлює будь-яких обмежень щодо
кількості таких клопотань (засуджений до довічного позбавлення волі вбивця рок-музиканта
Джона Леннона Марк Чепмен 9 разів клопотав про помилування, щоправда, поки
неуспішно).
3. Перегляд неправосудних вироків та заміна довічного позбавлення волі більш м’яким
покаранням за рішенням органів пробації. 9 липня 2013 року Велика Палата ЄСПЛ у рішення
щодо справи “Вінтер та інші проти Сполученого Королівства” постановила, що тримання
людини в місці позбавлення волі довічно, без реалістичної перспективи звільнення,
позбавляє її права на надію колись бути звільненим та є катуванням. Так, на думку ЄСПЛ,
перспектива звільнення для довічників має бути стимулом виправлення та реінтеграції у
суспільстві. На виконання цього рішення в Верховній Раді України зареєстрована низка
законопроектів. Зокрема, законопроект №2033а “Про внесення змін до Кримінального
процесуального кодексу України щодо забезпечення засудженим за особливо тяжкі злочини
права на правосудний вирок” передбачає, що засуджені без належної доказової бази та за
особливо тяжкі злочини особи, що і досі відбувають покарання (в тому числі і до довічного
позбавлення волі) до 31 грудня 2017 року зможуть подавати заяви про перегляд винесених
щодо них вироків, з одночасним наведенням підстав, що свідчать про їх неправосудність.
Перегляд вироків за цими заявами здійснюватиметься судом апеляційної або касаційної
інстанції. Відповідно до законопроекту №6344 “Про внесення змін до деяких законодавчих
актів України щодо адаптації порядку застосування окремих інститутів кримінального права
до європейських стандартів”, пропонується заміна довічного позбавлення волі покарання у
виді позбавлення волі на певний строк (до прикладу, 15 років). Вона може бути застосована,
якщо засуджений відбув не менше 10 років позбавлення волі, має низький ризик вчинення
повторного кримінального правопорушення та склав особистий план реінтеграції в
суспільство, за чим слідкуватимуть відповідні пробаційні органи. Як саме ці запропоновані
альтернативи довічному ув’язненню втіляться у законодавстві – поки невідомо, однак у
тому, що підвалини для повернення надії довічно засудженим вже закладено, сумніватися не
доводиться. І коли їх буде імплементовано – лише питання часу.
Це все ще раз підтверджує те, що безвихідних ситуацій не буває. Навіть у, здавалося б,
найбезнадійніших випадках. Особливо, якщо поряд є захисник-професіонал, з багаторічним
досвідом роботи, відмінним знанням законодавства та нестандартним мисленням. Команда
кримінально-правого захисту АО “Бачинський та партнери” завжди готова братися
за найскладніші кейси, та все ж, щиро бажає Вам, щоб перспектива довічного ув’язнення
ніколи не була Вашою проблемою.